понеділок, 7 листопада 2011 р.

Ісаак Ньютон - закон всесвітнього тяжіння

Думка, що тіла падають на землю внаслідок притягання їх земною кулею, була далеко не нова: це знали ще прадавні, наприклад Платон. Але як виміряти силу цього притягання? Скрізь чи на земній кулі воно однакове і як далеко воно простирається? От питання, які до Ньютона — автора закону всесвітнього тяжіння, бентежили вчених і філософів.

Відкривши свій третій закон, Кеплер прийшов у такий захоплений стан, що йому здалося, начебто він марить. В 1619 році Кеплер видав знамениту «Гармонію світобудови», у якій був на відстані одного taara від відкриття Ньютона й все-таки не зробив його. Мало того, що Кеплер приписував рух планет деякому взаємному притяганню, він навіть готовий був прийняти закон « квадратної пропорції» (тобто дії, обернено пропорційного квадратам відстаней). На жаль, незабаром він відмовився від нього й замість цього припустив, що притягання обернено пропорційне не квадратам відстаней, а самим відстаням. Кеплеру не вдалося встановити механічних початків їм же відкритих законів планетного руху.

Безпосередніми попередниками Ньютона в цій області були його співвітчизники Джильберт і особливо Гук. В 1660 році Джильберт видав книгу « Про магніт», у якій порівнював дію Землі на Місяць із дією магніту на залізо. В іншому творі Джильберта, надрукованому вужі після його смерті, сказане, що Земля й Місяць впливають один на одного як два магніти, і притому пропорційно своїм масам. Але ближче всього до істини підійшов Роберт Гук, сучасник і суперник Ньютона. 21 березня 1666 року, тобто незадовго до того часу, коли Ньютон уперше глибоко вник у таємниці небесної механіки, Гук прочитав на засіданні Лондонського королівського суспільства звіт про свої досліди над зміною сили ваги залежно від відстані падаючого тіла щодо центру Землі. Усвідомлюючи незадовільність своїх перших дослідів, Гук придумав вимірювати силу ваги за допомогою хитання маятника — думка найвищою мірою дотепна й плідна. Через два місяці Гук повідомив у тому ж суспільстві, що сила, що втримує планети в їхніх орбітах, повинна бути подібна тієї, яка робить круговий рух маятника. Гук незалежно від Ньютона прийшов до думки, що «сила, що управляє рухом планет», повинна змінюватися в «деякій залежності від відстаней», і заявив, що «побудує цілу систему світобудови», засновану на цьому початку. Але тут-то й виявилася відмінність між талантом і генієм. Щасливі думки Гука так і залишилися в зародковому стані. Йому не вистачило сил упоратися зі своїми гіпотезами, і пріоритет відкриття належить Ньютону.

вівторок, 1 листопада 2011 р.

Деякі тероподні динозаври вели напівводяний спосіб життя

Деякі тероподні динозаври вели напівводяний спосіб життя. Нові дані розходяться з укоріненим образом динозаврів, які представляються винятково наземними тваринами. Тут варто нагадати, що прадавні водні тварини (приміром, плезіозаври або іхтіозаври) до надзагону динозаврів не належать.

Одним з найбільш відомих представників сімейства спинозавридів є Baryonyx walkeri, власник великого витягнутого черепа, що нагадує крокодилячий, і великої кількості конічних зубів. Відразу після виявлення його останків фахівці припустили, що він харчувався рибою: на користь цієї гіпотези свідчили частково переварені фрагменти луски, знайдені в збереженому вмісті його травного тракту. Через якийсь час, втім, учені з'ясували, що спинозавриди полювали ще й на птерозаврів. Особливості будови B. walkeri (відсутність плавців і плавальних перетинок) також не дозволяли говорити про те, що він волів перебувати у воді.

Автори роботи постаралися дати об'єктивну оцінку способу життя спинозавридів, засновану на вимірах відносного вмісту ізотопів кисню в емалі зубів динозаврів. На суші тварини втрачають воду при подиху й випаровуванні з поверхні шкіри. У результаті відносна концентрація кисню-18 у тканинах і емалі підвищується. Ті тварини, які проводять значну частину часу у воді, втрачають менше рідини, і вміст 18 ПРО в їх тканинах виявляється трохи нижчим.